Як читати радянські меню

Дослідницький запит:

Я хочу зрозуміти, звідки взялися «українські страви» в радянських ресторанах і як їх читати як історичне джерело.

Меню радянського ресторану здається простим документом: перелік страв і ціни. Насправді це кінцева точка довгого ланцюга. Перш ніж страва з’являлася в меню, її рецептуру затверджували в міністерстві, стандартизували для громадського харчування, перевіряли на конкурсах кухарів і показували іноземним гостям як «національну кухню». Маршрут проходить цим ланцюгом у зворотному порядку від того, як його бачив відвідувач ресторану: від норми до столу. Так стає видно, що саме меню приховує.

Логіка відбору

Маршрут поєднує три типи матеріалів з розділу «Кулінарні видання УРСР»:

  • друковані збірники рецептур, які задавали норму;
  • архівні документи Міністерства торгівлі УРСР із ЦДАВО, що показують, як цю норму змінювали і демонстрували;
  • меню з приватних збірок, тобто те, що дійшло до відвідувача.

Матеріали розташовано так, щоб кожна наступна зупинка показувала новий рівень того самого процесу. До маршруту свідомо не включено довоєнні галицькі та діаспорні видання. Вони потрібні для порівняння, але це окреме питання, про яке йдеться в кінці маршруту.

Зупинки

1. Норма. «Страви української кухні», за редакцією В. П. Запорожця, Київ, 1951. Це збірник розкладок і технології приготування для підприємств громадського харчування. Зверніть увагу на жанр: це не книжка для господині, а виробнича інструкція. Порівняйте, як тут описано страву, з тим, як її описують домашні кулінарні книжки.

2. Регіональний внесок. «Дев’яносто страв запорізьких кухарів», Запоріжжя, 1958. Збірку уклали кухарі Запоріжжя, Мелітополя та Бердянська. Документ показує, як регіони пропонували страви для республіканського асортименту. Простежте, які з цих страв мають «місцеві» назви і чи відрізняються вони від стандартних рецептур за складом.

3. Стандартизація. Додаток №8 до звіту «Удосконалення рецептур, технології приготування та поліпшення асортименту українських страв», В. К. Юдаєва, Міністерство торгівлі УРСР, 1965. Слово «удосконалення» в назві варто читати критично. Про те, що за ним стояло і як рецептури спрощували та здешевлювали, йдеться у статті «Рубці по-львівськи, солянка з китовим м’ясом та паштет „Херсон“».

4. Демонстрація. Документи ІІ Всесоюзного конкурсу молодих кухарів, кондитерів, офіціантів 1967 р. (том 2) та документи республіканського огляду-конкурсу до 1500-ліття Києва, 1982 р. Конкурси показують, яку кухню вважали зразковою. Як у 1982 році «історичні» страви готували з напівфабрикатів і замороженого хека, розповідає стаття «Радянська модернізація та українська національна кухня в другій половині ХХ століття».

5. Стіл. Меню ресторану «Столичний», Київ, 1967. Документ того ж року, що й Всесоюзний конкурс. Порівняйте назви страв у меню з рецептурами зі зупинок 1–3: які з них потрапили до ресторану і під якими назвами.

6. Вітрина. Меню Декади української кухні в готелі «Київ» у Братиславі, 1980-ті, та меню для дипломатичних місій, 1985–1995. Обидва документи походять із приватної збірки родини кухарки Лідії Петренко. Це «українська кухня» для іноземців. Зверніть увагу на мову: братиславське меню складено англійською, російською та словацькою, без української. Про ці меню докладніше в статті «Борщ, вареники, кав’яр: чим годували перших осіб у Маріїнському палаці».

Як працювати далі

Читаючи будь-яке радянське меню, ставте до нього чотири питання:

  1. Чи відповідає назва страви її складу?
  2. Що означає прикметник у назві: «по-київськи», «по-львівськи», «старокиївський»?
  3. Якою мовою складено меню і для кого?
  4. Яка рецептура стоїть за стравою і коли її затвердили?

Щоб перевірити, чи траплялася страва до радянського періоду, шукайте її назву в повнотекстовому пошуку разом із фільтром «Часовий проміжок».

Обмеження

Майже всі матеріали маршруту стосуються Києва та офіційного й урочистого харчування: конкурсів, ресторанів, дипломатичних прийомів. Буденне харчування в їдальнях і вдома тут не представлене. Меню показує, що пропонували, а не що реально подавали в умовах дефіциту. Більшість архівних документів написано російською, і частина з них не має текстового шару, тому повнотекстовий пошук їх не знаходить.

Пов’язане

Читайте також