Ідея Seeds & Roots формується під час перебування Маріанни Душар на програмі Фулбрайта в США у 2019–2020 роках. Саме там вона отримує можливість працювати з діаспорними публікаціями, до яких дослідники звертаються вкрай рідко, — сторінками часописів про їжу, парафіяльними кулінарними збірниками, видавничими ініціативами членкинь Союзу Українок Америки й приватними кулінарними зошитами.
Читаючи ці тексти, вона по можливості контактує з їхніми авторками та укладачками, щоб зрозуміти історію їх створення. Більшість цих жінок, незалежно від особистої історії чи міста проживання, різними словами говорять про дуже схожий досвід:
Ми приїхали в Америку, ми захищалися від асиміляції, ми оточували себе “Україною” в кожен можливий спосіб. Але ми бачили, що для більшості американців ми — “сов’єт”, “раша”. Тому почали показуватися: брали участь у фестивалях і виставках, видавали книжки про українську культуру англійською мовою. І одним із способів розповісти про себе стала українська їжа. Те, що ніколи не зникало з наших кухонь, тепер допомагало нам показати, хто ми є і які ми є.
Записуючи ці свідчення, стає дедалі очевидніше: «стара діаспора» відходить, носійок знань стає все менше, і частина історій уже ніколи не буде розказана їхніми творчинями. З цього розуміння й народжується ідея платформи, де такі матеріали можна зібрати разом і зробити доступними для дослідників. У 2020 році запускається перший, простий сайт проєкту — щоб робити доступним усе, що вдається зібрати: розшифровані інтерв’ю, матеріали про видавничі ініціативи та їхніх авторок.
Навколо цієї роботи поступово формується спільнота дослідниць, що працюють у різних аспектах історії та антропології їжі — локальних гастрономічних традицій, регіональної ідентичності, деколонізаційних процесів у гастрономії. Із часом ця спільна робота отримує стабільну організаційну рамку — громадську організацію «Українське гастрономічне сестринство», що дозволяє поєднати дослідження, публікації, освітні ініціативи й роботу з громадами в Україні та за її межами.
Проєкт свідомо працює з жіночим виміром української кулінарної спадщини. Саме жінки були авторками більшості кулінарних видань, ініціаторками громадських збірників і носійками знань, що передавалися між поколіннями — хоча їхній внесок у формування культурної пам’яті й досі значно менш артикульований в академічному та публічному просторі.
