
Досліницьке питання:
Я хочу зрозуміти, як рецепти передавалися в родинах і між жінками громади і що про це розповідають рукописні зошити.
Друкована кулінарна книжка показує, як радили готувати. Рукописний зошит показує, що жінка вирішила записати для себе. Але в зошитах є і те, чого немає в жодній книжці: імена. Поруч із рецептом часто стоїть «від п. Бігун» чи «від Зоні Патрило», а іноді й приписка про те, хто рецепт випробував. Ці позначки перетворюють зошит на карту стосунків: родинних, сусідських, організаційних. Маршрут проходить зошитами від галицького села початку XX ст. до Чикаґо 2010-х років і показує, як рецепт ставав частиною родинної та громадської пам’яті.
Логіка відбору
До маршруту включено рукописні та машинописні збірки з розділу «Приватні кулінарні зошити», для яких відомо, хто їх вів і звідки походять рецепти. Перевагу надано зошитам з позначками авторства рецептів і тим, що дозволяють простежити одну особу чи родину в часі. Зупинки йдуть від найдавнішого запису до найновішого. Святвечірні переписи свідомо не включено, бо вони стоять у маршруті про Святвечір. Друковані рецепти в часописах, хоч і зібрані в тому самому розділі, теж не включено, оскільки це вже не родинний запис.
Зупинки
1. Переписане від мами. Ґенуся Долошицька, «Одписки з мамцених переписов», Добрусин, 1907. Найдавніший зошит маршруту і найпрямолінійніша назва: «одписки», тобто переписане з маминих рецептів. Механізм передавання названо вже на обкладинці. Зошит зберігся в Приватному етнографічному музеї Бойківщини. Зверніть увагу на мову і правопис запису: це говірка, а не книжна норма.
2. Одна жінка, два континенти. Рукописні збірники Ольги Соневицької, Станиславів, 1920-ті (другий зошит), та її «Пляцок з яблоками», Нью-Йорк, 1954. Соневицька була хоровою диригенткою і діячкою Союзу Українок спершу в Галичині, а згодом в Америці. Нью-йоркський листок має приписку, що пляцок «випробуваний і затверджений» трьома «авторитетами», серед них її син, композитор Ігор Соневицький. Порівняйте станиславівські зошити з нью-йоркським листком: що змінилося в продуктах і мірах. Зверніть увагу на олію Mazola в американському рецепті.
3. Зошит подружжя. Рукописний збірник родини Палідвор, Нью-Йорк, 1950–1990-ті. Записник вели Василь Палідвор і Марія Ґізеля Палідвор, з дому Хащівська. Це рідкісний випадок, коли чоловік прямо названий учасником родинного кулінарного запису. Подивіться, чи можна розрізнити руки і хто що записував.
4. Мережа громади. Зшитки переписів Анни Помірко, Чикаґо, 1960-ті — початок 2000-х (зшиток №2). Анна Помірко народилася в Бучачі, у таборі ДіПі належала до Союзу Українок, а в Чикаґо була активною в сестринстві парафії святого Миколая. Близько 150 рецептів мають позначку, від кого вони походять, і частина вкладниць — членкині Союзу Українок. Якщо виписати ці імена, вийде список жінок громади за чотири десятиліття. Кілька рецептів записано польською, що теж свідчить про середовище, з якого походила авторка.
5. Імена зі знаком питання. Рукописний збірник Романи Рейні, США, 1960–1990-ті. У метаданих перелічено понад двадцять вкладниць: «Дада Рудакевич», «Дозя Гайвас», «Зінця ?», «Софійка ?». Зменшувальні імена показують близькість, а знаки питання — межу того, що можна встановити. Цей зошит добре ілюструє, чому рукопис водночас цінний і складний як джерело: стосунки видно, але людей уже не завжди можна назвати.
6. Три покоління, три формати. Рукописний збірник Ліди Ткачук, рукописний збірник Орести Ткачук та «Просфора» — машинописний збірник родини Ткачуків, Чикаґо, 1990–2010-ті. Дві рукописні збірки з позначками авторства і машинопис англійською з однієї родинної збірки. Простежте, як рецепт переходить із рукопису в машинопис і з української в англійську, і що при цьому зникає: імена вкладниць, примітки, діалектні слова.
7. Хто зберігає архів. Рукописні та машинописні переписи з колекції Ляриси Зєлик. Саме з її збірки походять зошити Соневицької та Палідворів з попередніх зупинок. Ця зупинка нагадує, що родинний архів існує лише тоді, коли хтось вирішує його зберегти і передати. Без колекціонерки більшість зошитів цього маршруту не потрапила б до бібліотеки.
Як працювати далі
Виписуйте з поля «Контриб’ютор(и)» і з самих зошитів імена вкладниць і шукайте їх в інших записах бібліотеки: ті самі жінки можуть з’являтися в громадських кулінарних книжках свого міста. Порівнюйте один тип страв, наприклад печиво чи торти, у зошитах різних десятиліть. Інші зошити розділу варто читати поруч: Дарії Ярошевич з Пежанських, Олени Зубик Назар, Валі Микуленко-Лучкань, «Нуґати» Стефанії Вітошинської-Девоссер.
Обмеження
Майже всі зошити маршруту, крім першого, походять з галицьких родин, що опинилися в США, переважно в Нью-Йорку та Чикаґо. Збереглися передусім зошити родин, у яких хтось мав причину і можливість їх зберігати. Частину зошитів завантажено без текстового шару, тому повнотекстовий пошук їх не охоплює і читати їх доведеться посторінково. Позначки авторства рецептів показують, від кого рецепт отримали, але не обов’язково хто його створив.
Пов’язане
- маршрут «Громада пише кулінарну книжку» — про те, як ті самі мережі жінок публікували рецепти;
- маршрут «Святвечір», де є святвечірні переписи Ліди Ткачук