«Наше життя», місячник Союзу Українок Америки, виходить від 1944 року, і майже від самого початку в ньому є сторінка про кухню. За півтора десятиліття її вели жінки з двох різних хвиль еміграції: українські американки міжвоєнних років і (здебільшого галицькі) фахівчині домашнього господарства, що приїхали після війни з таборів переміщених осіб. Якщо читати річники 1944–1959 років підряд, видно, як на цій сторінці весь переплітаються два підходи.
Один — «пригляньмося до тутешнього». У вересні 1954 року вчителька домашнього господарства зі Львова Наталя Костецька відкриває рубрику «Зирк у тутешню кухню!» і переконує читачок, що «нашому організмові тут уже непотрібно вареників зі сметаною». Другий — «збережімо своє». У 1956 році на тій самій сторінці Галина Журба доводить, що «пляцки» — це польське слово, а правильно казати «коржики».
Тож кулінарна сторінка НЖ не була ні збіркою етнографічних записів, ні простою збіркою рецептів. Це був майданчик, де громада проходила свою асиміляцію — але з чітким розумінням, хто вона і звідки. А в цілком прикладному сенсі тут домовлялися про дві речі: про міру і про мову.
Дві хвилі — дві кухні
Перша господарська рубрика, «Біля хати і кухні», з’являється в журналі вже в липні 1944 року. Але в 1950 році сторінку фактично заснували вдруге, і зробили це інші жінки з іншої еміграції, з іншою мовою, іншими мірами та іншим уявленням про те, що таке «наша кухня».
У 1944–1945 роках сторінку «Біля хати і кухні» друкують без підпису. Говорить вона мовою давніх українських американок: «ярина», «бараболя», «сос», «холодільня»; міряють горнятками, склянками й фунтами, температуру печі подають за Фаренгейтом. У 1946–1947 роках рубрика називається «Що варити і пекти» і її веде Олена Штогрин. Поряд з’являються англомовні рецепти читачок із Junior League, де українські страви вже звучать як pampoushke, perohe, vushka.
Від 1948 до середини 1950 року регулярної кулінарної рубрики немає.
У серпні 1950 року в розділі «У нашій хаті» з’являється кулінарна сторінка Наталі Костецької, а з нею інша мова: «городина» замість «ярини», галицькі «товщ», «ледничка», «шклянка». Міряють фунтами й унціями. Так триває до 1953 року. У 1954–1955 роках Костецька далі веде «У нашій хаті», а з вересня 1954 року ще й «Зирк у тутешню кухню!». Поряд друкуються читацькі приписи з підписом «Подала…». На межі 1954 і 1955 років горнятко витісняє фунт.
У 1956–1959 роках сторінка розростається: «Що варити й пекти», «З кухонного назовництва», «Як водиться?», «Добір назв». Пишуть Галина Журба, «Зірка», «Тітка Христина», читачки; редакція передруковує матеріали з «Нової Хати». Горнятко вже стало нормою, а головна суперечка тепер про слова: галицькі чи наддніпрянські. І водночас ця боротьба йде на два фронти: проти полонізмів і проти русизмів. «Свинина», а не польська «вепровина»; «млинці», які «москвини» перейменували на «бліни»; а цикл «Добір назв» 1959 року відкидає і «ярину» як польське jarzyny, і «москалізми» київських кулінарних книжок 1957–1958 років.
Перший початок: воєнна кухня (1944–1947)
У 1944 році «Наше життя» — молодий журнал (у червні 1944-го виходить шосте число першого року) організації, яку творили переважно жінки ранньої, довоєнної еміграції та їхні доньки. Господарська сторінка «Біля хати і кухні» говорить їхньою мовою: «ярина», «бараболя», «сос», «холодільня», а температуру печі подає за Фаренгейтом.
Але найвиразніше на ній видно війну. У лютому 1945 року рубрика радить «Дешеві страви» і застерігає від «чорного ринку»: краще обійтися без того, чого не можна купити чесно, бо «навіть така страва є королівським бенкетом у порівнанні з цим, що їдять сьогодні люди деінде у світі». У квітні того ж року заголовок звучить як гасло: «Щадім значки на Свята!» Йдеться про картки на м’ясо, які доводилося заощаджувати, щоб приготувати щось добре до великоднього столу. Поруч — поради з домашнього консервування для «городів перемоги».
Святвечір у грудні 1944 року розписано вже з урахуванням американського життя:
«Навіть жінка, яка працює поза хатою, може прилагодити для своєї родини традиційну українську Святу Вечерю».
Авторка прямо визнає, що «традиція тринайцяти1 варених страв» тут неможлива: «чого вже рішуче тут від господині не мож вимагати». Пісний борщ можна зварити з консерви: «вистарчить взяти пушку пошаткованих бураків, кісточку яринового вивару (буліону), перцю, соли та соку з цитрини до смаку, заварити — і вже борщ готовий». А наприкінці — несподівано вільна для святкового канону думка: «Даймо волю нашому власному смакові та уподобанням, а напевно створимо на нашому столі у Святий Вечір щось гарне, оригінальне і таке, що буде на собі носити подих української землі».
У 1946–1947 роках рецепти під заголовком «Що варити і пекти» подає Олена Штогрин. Серед них, наприклад, баклажан — «еґплент», «одна з ярин, яка тепер є в сезоні». А в січні 1947 року англомовна сторінка Junior League друкує «Christmas Recipes from Our Life Readers»: бабку, оріховий торт, борщ на квашених буряках із сушеними грибами й оселедцем, «vushka», «perohe», «pampoushke», заправлені конопляною олією. Це ще кухня й правопис родин, що жили в Америці десятиліттями.
Після 1947 року регулярна кулінарна рубрика зникає зі сторінок журналу аж до літа 1950-го.
Другий початок: Наталя Костецька (1950–1953)
У серпні 1950 року на сторінці з’являється підпис «Пише НАТАЛЯ КОСТЕЦЬКА, учителька домашнього господарства». У тому самому номері журнал коротко представляє авторку. Наталя Гаврих Костецька — директорка господарської школи у Львові, навчалася в учительському семінарі домашнього господарства у Варшаві, перед війною вела відділ домашнього господарства у львівській «Новій Хаті» і робила показові лекції «по всіх містах і містечках Галичини». Після війни, у таборах переміщених осіб у Франкфурті та Буцбаху, вона керувала табірною кухнею, що годувала «2,000 осіб денно».
Це не поодинокий збіг. У січні 1951 року в редакційній шапці «Нашого життя» начальною редакторкою названо Л. Бурачинську, а журнал раніше представляв Лідію Бурачинську як «бувшу редакторку „Нової Хати“». Команда міжвоєнного львівського жіночого журналу збирається у Філадельфії, і господарська сторінка американського журналу переходить до галицької школи домашнього господарства. З березня 1951 року ця сторінка виходить під шапкою «У нашій хаті» — поряд із городом і квітником, доглядом за немовлям, модою, здоров’ям і пранням фіранок.
Разом із новою авторкою змінюється тон. Костецька пише не «що зварити», а «наше харчування»: про вітаміни, сезонність, бюджет і здоров’я родини. У серпні 1951 року вона формулює це майже як програму пристосування:
«І ось сьогодні, коли лукава доля судила нам поселитись у приморському кліматі, де так нещадно гріє сонце, то вже силою цього факту прийдеться нам завести деяку зміну в харчуванні».
Змінюється й мова. «Ярина» 1940-х майже зникає, її місце займає «городина», і це добре видно, якщо порівняти слова на кулінарних сторінках різних років. Водночас лексика лишається галицькою: «товщ», «ледничка», «шклянка». Міри Костецька переводить в американські одиниці ваги — фунти й унції, — а температуру печі подає за Фаренгейтом.
Поряд із її рецептами в серпні 1950 року стоїть невелика замітка «Бабська робота» за підписом «Х. К.». У ній ідеться про «забобон», що «наші мужчини, й часом на жаль ще й деякі жінки, вважають жіночу працю коло домашнього господарства чимось менше вартісним, чи навіть таким що принижує мужеську гідність». Кулінарна сторінка з першого ж числа говорить не лише про страви, а й про те, хто і як цю працю цінує.
Книжка англійською — раніше за зшитки українською
Найменш очевидне відкриття цих років: перша куховарська книжка Костецької в Америці вийшла англійською. У серпні 1950 року «Наше життя» повідомляє, що Міжнародний інститут (International Institute) у Філадельфії, де національні громади влаштовували вечори зі своїми стравами, задумав видати англомовні куховарські книжки кількох національних груп, і «перша книжка буде українська». До комітету ввійшли Костецька, Лідія Бурачинська, Стефанія Пушкар (колишня управителька кооперативи «Українське народне мистецтво» у Львові) та Олена Лотоцька з Інституту.
Пояснення мети варто процитувати: «коли мама казала дати „пучку“ цього або „на око“ того, то книжка скаже їй що треба дати ложечку, чи склянку, чи фунт». Книжка призначалася для «молодого покоління, що не вміє читати достатньо по українськи, а любить українську кухню». І ще для однієї аудиторії, про яку журнал пише без коментарів: «доми які беруть українок за куховарок і люблять наші страви, хочуть знати, що в даній страві є і як її приготовляється». За цим рядком — заробіток багатьох новоприбулих жінок, які готували в американських родинах.
Ukrainian Cook Book Наталі Костецької вийшла наприкінці 1951 року; у січні 1952-го журнал повідомляє, що вона «саме вийшла з друку». Реклама обіцяла «76 Ukrainian traditional recipes for today’s living» за $1.50. Ще в 1956 році на українському стенді виставки «фахові поради про українську кухню можна було зачерпнути з книжки Ukrainian Cookbook».
Українськомовні зшитки з’явилися пізніше. У березні 1953 року журнал повідомляє: «Вже друкується перший зшиток куховарської книжки МЯСИВА». У червні він виходить (60 центів), далі — «Городина й овочі». Реклама цих зшитків, що продавалися через Централю Союзу, повторюється з номера в номер до кінця десятиліття, а в листопаді 1957 року журнал повідомляє, що готує окремий зшиток «Печиво».
Українські страви англійською
Від вересня 1951 року англомовна сторінка журналу для «Junior League» — молодшого покоління членкинь, народжених уже в Америці, — має рубрику «Ukrainian Dishes». У травні 1952-го вона прямо підписує рецепти: «Recipes from Ukrainian Cook Book». Там з’являються, наприклад, вареники під назвою «Potato & Cheese Dumplings (Vareniki)» — з cottage cheese, рослинним жиром і смаженим беконом. А до фруктової зупи додано примітку для американської читачки: вона «quite different from Swedish fruit soup», і українці подають її як першу страву з крекерами. Ці самі рецепти журнал передруковує й у 1958–1959 роках.
У січні 1956 року рубрика друкує колач із «Tested Recipes» Товариства українок-католичок у канадському Едмонтоні, далі — холодник (Cold Soup), картопляні пляцки (Raw Potato Pancakes). Але поруч — лимонне суфле, гуляш із телятини і червона капуста з білим вином: страви, які назвати українськими можна хіба в тому сенсі, що їх варять в українських домах.
Українськомовна сторінка воювала за назви й походження кожної страви. Англомовна для доньок-американок обходилася ширшим і м’якшим «українським» — як смаком родинного столу, а не як канонічним переліком. Одна й та сама авторка в українськомовній рубриці виховувала раціональне харчування, а в англомовній — пояснювала українську кухню чужим через її найближчі американські відповідники.
«Старокраєві страви залишаємо на вільний день»
У вересні 1954 року Костецька відкриває рубрику «Зирк у тутешню кухню!». Це не просто розділ цікавинок, а спроба переконати читачок змінити звички:
«Нашому організмові тут уже непотрібно вареників зі сметаною, чи свинячих котлетів у булочці. Та ми привикли до того і продовжуємо це, накладаючи непотрібної ваги».
До статті додано таблицю калорій (картоплина — 100, ложка сметани — 30), а завершується вона закликом не боятися: «Страви, до яких ми звикли, треба дещо змодернізувати та достосувати до теперішніх наших умовин. Це зовсім не змінить, а навпаки збагатить наш кулінарний засяг».
Найчесніше становище української господині описала авторка, що підписувалася «Зірка», у статті про закупи харчів (лютий 1956):
«Провадимо здебільшого давню нашу кухню. Але праця поза домом і поспіх приневолює нас упрощувати її. Тому й впроваджуємо деякі новини в наше харчування. А старо-краєві страви залишаємо на вільний день, або для гостини».
Тут сформульовано подвійну кухню емігрантки: буденну, пристосовану до робочої зміни й супермаркету, і святкову, «старокраєву». Редакція не вдавала, що першої не існує, — навпаки, свідомо вчила її. «Зирк у тутешню кухню!» пояснювала мету прямо: «продовжуємо американський стравоспис, щоб ми пізнали засади відживи країни, в якій живемо» (травень 1956). Звідси — запіканка з консервованою помідоровою юшкою і тунцем, солодка картопля з маршмелов і пушкова шинка «зі склицею». У січні 1956 року рубрика відкриває рік навіть не рецептом, а рекламним гаслом General Electric: «Поступ — це наш найважливіший продукт!»
Найкраще цю напругу видно в листуванні. У вересні 1955 року О. Чорнобицька пересилає з Австралії думку знайомої: розділ «Що варити» «перевантажений солодощами», а «наші молоді господині не вміють доброї зупи зварити, а це потрібніше тортів»; вона просить подавати обід «комплетом». Редакція відповідає, що давно планувала стравописи, але її стримувала «перевантаженість нашого жіноцтва, що домагаються раз-у-раз упрощення кухні».
У червні 1956 року читачка з Манчестера Надія Ластовецька нарікає з протилежного боку: «Так мало різноманітности! Багато м’ясних приписів, а майже нічого з картоплі. Бувало мама вдома… казала, що з картоплі можна 75 страв зробити». Їй бракує бубликів, рогаликів, пундиків — дрібного печива «до чаю о год. 5». Відповідь редакції — маленький маніфест модернізації:
«Тут жінки здебільшого працюють і тому вимагають від нас приписів на скорі обіди. А скорі обіди мусять включати м’ясо!»
Картоплю редакція відкидає з посиланням на «нові досліди» як «найменш побажану городину», а дрібне печиво — тому, що його «мало хто виконує тепер вдома через те, що жінки заробково працюють». Втім, наприкінці визнає: «Ваша правда, що треба підтримувати традицію домашнього печива в українській родині».
Горнятко замість ваги
Найпрактичніший переклад, який робила кулінарна сторінка, — переклад мір. Галицька куховарська книжка міжвоєнного часу рахувала на деки й грами. Костецька на початку 1950-х переводить рецепти у фунти й унції, а з початку 1955 року на сторінці переважають «горнятка». У березні 1957 року редакція пояснює це рішення окремою приміткою «Вага у наших приписах»:
«На зразок американських приписів не подаємо складників вагою, а горнятками (cup) й ложками (tablespoon) чи ложочками (teaspoon)… Це виявилось практичнішим, як важені складники, бо значно трудніше придбати собі вагу, як стандартні виміри».
Але проблема на цьому не скінчилася. Рік по тому читачка, що підписалася просто «Господиня», пише: жінки, які нещодавно приїхали, мають багато добрих рецептів з європейськими мірами, «вони лежать без ужитку», бо не всі можуть купити вагу (березень 1958). Редакція відповідає, посилаючись на книжку Савелі Стечишин Traditional Ukrainian Cookery (Вінніпег, 1957), яку вже рецензувало в листопаді 1957 року як найґрунтовнішу англомовну українську куховарську книжку на той час. Там, мовляв, є точна таблиця перерахунку, і журнал наводить з неї приклад: 100 грамів масла — це пів горнятка без однієї ложки, тобто 7 ложок; 100 грамів муки — 11 ложок.
Ще через рік приходить лист з Англії: тамтешні горнятка «бувають більші й менші», то чи не краще давати міри ложками (квітень 1959)? Редакція відповідає таблицею: «Горнятко масла — 14 столових ложок».
Ця маленька історія з мірками показує, наскільки широкою була аудиторія сторінки. Її читали не лише в Пенсильванії чи Нью-Йорку, а й у Манчестері, Вінніпезі, Лос-Анджелесі, Австралії і навіть у норвезькому Крістіансанні. Американське «горнятко», прийняте як стандарт, для частини читачок було такою самою чужою мірою, як для інших — галицький дека.
Назви як поле бою
Якщо міри редакція охоче американізувала, то слова — навпаки, обороняла. Але як саме обороняти, розуміли по-різному, і першими питання поставили читачки. У травні 1955 року Галина Слинко з Чикаго питає, що означають «андрути», «бішкопти» та «ґаляретка». Редакція визнає, що «у нашій кухні є багато виразів, що вживаються різно в поодиноких частинах України», і обіцяє подавати різні означення, «а також англійську назву, якої домагаються тут народжені жінки».
У 1956 році нотатки «З кухонного назовництва» за підписом Галини Журби (письменниці, чиї вірші й нариси журнал друкував у ті роки) мали виразно антипольський і антиросійський присмак. «Коржики» замість «пляцків», «запіканка» замість «будиню» («Чи не звучить гарно?»), «вариво» замість «конфітури», «ніби-заяць» замість «фальшивого зайця»; для смажених пампушок, які «подекуди» звуть польським словом «пончики», авторка пропонує «пухначі», а для французького суфле напівжартома — «духвяник». Млинці, пише вона, «перейшли від нас до москвинів, що перейменували їх на „бліни“ і подають за свою». Свинину, а не «вепровину», бо «це польський вираз»; січеники й відбиванці, а не «котлети» й «шніцлі»: «Навіщо вживати їх, коли в нас такі чудові й різнородні українські слова?»
Сама лексика цих нотаток — і всієї тодішньої сторінки — при цьому залишається галицькою: «товщ», «пательня», «ледничка», «городина й овочі» у значенні «овочі й фрукти».
Саме ця галицька норма стала мішенню циклу «Добір назв», що почався в січні 1959 року статтею «Кулінарне назовництво». Автори циклу заявляють «нормативний підхід до мовного матеріялу». Мірилом для них є літературна мова, основою якої, як вони нагадують, є південно-східнє наріччя. Західноукраїнські слова потрапляють до відкинутих: «пательня» й «товщ» — бо східні українці кажуть «сковорода» й «жир»; «ярина» для овочів і «овочі» для фруктів — бо це польське jarzyny та owoce. Водночас дістається й тогочасним виданням з УРСР: кулінарні книжки «Кулінарія» (Київ, 1957) та «Українські страви» (Київ, 1958), пише автор, «не допомагають нам у цій справі, бо їхня термінологія здебільшого засмічена москалізмами».
Читачі включилися в цю гру. У грудні 1959 року інженер Анатоль Вовк надсилає докладний лист: він дякує журналові за «очищення та усоборнення нашої мови», але нагадує, що запропоновані терміни мають «радше характер суґестії, рекомендації, а не непорушної норми». Поміж іншим він радить казати «кава з льодом», а не «з кригою», і пропонує новотвір «драглець» для американського желатинового десерту на кшталт Jell-O — «вишневий драглець, цитриновий драглець».
Цей цикл варто читати уважно. Він обороняв мову від русифікації, але водночас формував лексику галичанок, які становили значну частину авторок і читачок, у бік наддніпрянської норми. А в рецептах на сусідніх сторінках і далі переважав «товщ».
«Вміли ви, кумцю, зварити, та не вміли подати»
Під цим заголовком, взятим зі старої приповідки, у листопаді 1956 року журнал переказує статтю з лондонської «Української думки». Англієць, який бував в українських домах, дивувався: лікер подали до юшки, а вино — аж до солодкого; господиня весь вечір не сідала до столу; а на Великдень він не побачив на столі писанки, хоча йому раніше казали, що в українців вона там завжди є. Висновок авторки, що підписалася «Зірка», важливий для всієї теми:
«Далеко більше як стравами, далеко більше як мистецтвом — цікавить усіх наш побут, наші звичаї».
Тобто їжа на гостині з чужинцями — це вже не лише їжа, а репрезентація. Звідси й рецепт «української хати»: ікона з рушником, вишивані завіски, мисник із керамікою.
Відповідь не забарилася. У червні 1957 року читачка К. Бондаренко з норвезького Крістіансанна пише лист під заголовком «В обороні молодих господинь»: «А не подумали Ви, що наші господині, „розсіяні по всьому світі“, нераз не мали де цього навчитись. Адже багато з них вийшло з дому молоденькими дівчатами… Мало котра має при собі матір чи тітку, що такі речі пам’ятає. Також писанки не всюди пишуть».
Редакція погоджується, що «війна і мандрівка вирвала наших людей із свого середовища», і з вересня 1957 року відкриває рубрику «Як водиться?» з таким вступом:
«Стоїмо на межі двох світів. Живемо ще традицією нашого побуту в старому краю… А тепер живемо у промислових країнах заходу, де давня традиція уступила місце модерній простоті».
Схожа логіка діє й у дрібницях. Чи можна стелити на Великдень вишиваний обрус? За західним етикетом урочистий стіл має бути білим, але редакція (квітень 1957) пояснює, що вишивка для нас «стала певним символом» і що її на офіційному столі тут «повітають як нашу особливість». Кулінарна сторінка поступово перетворювалася на інструкцію з етнічної самопрезентації: як накрити стіл, як прикрасити салатку, як сфотографувати вітальню з «яворівським узором» на драперіях (Вінніпег, квітень 1959) — журнал навіть закликав читачок надсилати світлини своїх помешкань.
У тому ж ряду — господарські покази, які влаштовували відділи Союзу. Господарська референтка 64 Відділу в Нью-Йорку Ірина Кашубинська, «орудуючи вправно малим ножиком», робила з варених яєць курчат, з редьки нарциси, з огірка крокуси, а начинені яйця подавала «у формі писанок» (червень 1956).
Борщ як аргумент
Є на цих сторінках і тексти, які сьогодні назвали б кулінарною дипломатією. У січні 1957 року Гаврило Гордієнко публікує нарис «З історії українського борщу». Він виводить «справжній український борщ» із щавлю, «нашої праавтохтонної рослини», капусту ж вважає давнім імпортом, а помідори — американським додатком. Завершує він так: «Борщ є витвором тисячелітнього українського кулінарного мистецтва!» Сьогодні таку реконструкцію читаємо як національний міф, а не як історію кухні, але саме тому вона цінна для дослідника: це документ того, як борщ ставав аргументом.
А в листопаді того ж року з’являється замітка «Борщ на кораблі». Членкиня 10 Відділу СУА Анна Мидловська натрапила на куховарську книжечку головного кухаря лайнера «Італія» Крістіяна Мюльбахера, де борщ значився як російська страва. Вона написала авторові, пояснила походження страви, і кухар відповів подякою: у перевиданні він назву змінить, а поки що надіслав меню корабля, де серед юшок уже стоїть «Український борщ».
Хто пише
Порівняння річників показує, як змінювалося саме авторство кулінарної сторінки.
У 1944–1947 роках господарська сторінка здебільшого без підпису. У 1950–1954 роках вона майже повністю тримається на одній фахівчині — Наталі Костецькій. З середини 1950-х голосів більшає. Частина схована за псевдонімами й ініціалами: «Зірка», «Орися», «Л. Б.», «Тітка Христина» (порадниця з етикету). Поруч з’являються передруки з міжвоєнної львівської «Нової Хати» з підписами авторок — Ольги Ліщинської, Олени Лукашевської, Євгенії Котис, С. Мійської. Це пряма нитка від галицького жіночого журналу до американського.
Сторінка відкрита й для читацьких рецептів з підписом «Подала…»: Наталя Березовська з Лос-Анджелеса, Наталя Гонта, Лукія Бобеляк, Ганна Франко-Ключко. Редакція регулярно просить читачок «ділитись своїми приписами з читацькою громадою».
У вересні 1957 року автор(ка) за підписом «Л. Б.» (Лідія Бурачинська?) шкодує, що серед українських дівчат «якось не чути», щоб хтось обирав фах спеціалістки з домашнього господарства. А ця професія в Америці викладається на рівні університету, і саме з неї виросла книжка Савелі Стечишин. З 1960 року журнал віддає кулінарну сторінку іменним колонкам досвідчених господинь, які починають кожна зі своєї біографії, — але це вже наступне десятиліття.
Зшитки, що не доїхали
Для проєкту, який збирає рукописні кулінарні зошити, особливо цінна невелика стаття «Наші приписи. Де й як зберігаємо їх?» (жовтень 1955):
«Пригадуються принищені стародавні зшитки в твердих обгортках, де вилинялим чорнилом записані куховарські таємниці. Але їх уже майже немає, бо хто віз їх із собою в таку далеку мандрівку? Появились нові зшитки, зладжені вже по дорозі. У них містяться приписи воєнного часу, туди вклеєні вирізки з газет або клаптики нашвидко записаних куховарських порад».
Авторка радить перейти на американську картотеку з картками за розділами («Салати, Мясиво, Печиво, Лакоминки») і зазначати на кожній картці, звідки рецепт: «Як мило згадати при такій нагоді своїх подруг або якусь стареньку тітку, що передали нам свій досвід. А вже й не кажучи про приписи, що походять із рідного дому!»
Що з цього варто знати
Кулінарні сторінки «Нашого життя» 1944–1959 років — не запис того, як «насправді» варили українки в Америці. Це програмні тексти, які пропонували, як варити, як міряти, як називати і як подавати. Зате вони дуже чесно фіксують переговори, що точилися в діаспорі:
- Дві еміграції — дві кухні. Рубрика 1944–1947 років — це кухня давніх українських американок: воєнноного часу, економна, з «яриною» й борщем з консерв. Рубрика, що почалася 1950 року, — це професійна школа домашнього господарства міжвоєнного Львова, перенесена до Філадельфії разом із людьми «Нової Хати».
- Англійською — раніше. Українська кухня в американському вжитку спершу була спакована англійською книжкою для доньок, американських сусідок і роботодавиць, а вже потім — українськомовними зшитками.
- Модернізація зсередини. Заклик «змодернізувати» вареники й перейти на горнятка йшов не від американського журналу, а від тієї самої фахівчині, що вчила галицьких господинь до війни.
- Суперечки почалися знизу. Між зміною на фабриці й святковим тортом, між горнятком і декою, між галицьким «товщем» і наддніпрянським «жиром»: перші запитання про незрозумілі назви страв і про те, чим годувати родину, поставили читачки, а не редакція.
Для дослідника ці сторінки — передусім джерело про норми, тривоги й суперечки. І про голоси самих читачок: з Манчестера, Крістіансанна, Вінніпега, Чикаго й Австралії, які сперечалися з редакцією й не завжди погоджувалися з нею.
Про джерела
Стаття ґрунтується на аналізі номерів «Нашого життя» за 1944–1959 роки, доступних в онлайн-архіві Союзу Українок Америки, та на добірці господарських сторінок 1951–1959 років у перевиданні Архіву СУА, розміщених у нас на сайті. В архіві немає номерів за січень–травень 1944 року, березень 1950 року та грудень 1953 року. Кулінарні сторінки знайдено за ключовими словами в розпізнаному тексті, а ключові цитати звірено зі скан-образами сторінок. Підрахунки слів дають лише загальну тенденцію, бо розпізнаний текст старих номерів містить помилки. Цитати подано з незначною нормалізацією там, де розпізнаний текст пошкоджений; мову й лексику оригіналу збережено.
У 1953–1959 роках липневе й серпневе числа виходили разом, тому номер числа в архіві не збігається з місяцем: ч. 8 — вересень, ч. 9 — жовтень, ч. 10 — листопад, ч. 11 — грудень. Нижче вказано місяць виходу.
1944–1955
- «Біля хати і кухні» — липень 1944; грудень 1944 (Свята Вечеря); лютий 1945 («Дешеві страви»); квітень 1945 («Щадім значки на Свята!»).
- О. Штогрин, «Що варити і пекти» — листопад 1946; січень 1947, де також надруковано «Christmas Recipes from Our Life Readers».
- Н. Костецька, перша кулінарна сторінка; «Бабська робота» (Х. К.); повідомлення про «Ukrainian Cook Book» і склад комітету — серпень 1950; вересень 1950.
- Редакційна шапка з іменем Л. Бурачинської — січень 1951; «У нашій хаті» (перша поява) — березень 1951.
- Н. Костецька, «Що край — то обичай — і в харчуванні!» — серпень 1951.
- «Ukrainian Dishes» (перша поява) — вересень 1951.
- Реклама «Ukrainian Cook Book» — грудень 1951; повідомлення про вихід — січень 1952; «Recipes from Ukrainian Cook Book» — травень 1952.
- Зшиток «Мясива» — березень 1953; червень 1953.
- Н. Костецька, «Зирк у тутешню кухню!» — вересень 1954.
- Лист Г. Слинко «Незрозумілі вирази» — травень 1955.
- Лист О. Чорнобицької «Побажання з Австралії» — вересень 1955.
- «Наші приписи. Де й як зберігаємо їх?» — жовтень 1955.
1956–1959 (сторінки — за друкованою пагінацією номерів)
- «Зирк у тутешню кухню!» — січень 1956, с. 20; травень 1956, с. 20.
- Зірка. «Закуп харчів» — лютий 1956, с. 19.
- Галина Журба. «З кухонного назовництва» — квітень 1956, с. 22; травень 1956, с. 22; червень 1956, с. 19; липень–серпень 1956, с. 26; вересень 1956, с. 22; листопад 1956, с. 22.
- Ірина Кашубинська, «Із господарських показів» — червень 1956, с. 20.
- Лист Н. Ластовецької і відповідь редакції — червень 1956, с. 22.
- Зірка. «Вміли ви, кумцю, зварити та не вміли подати» — листопад 1956, с. 19.
- Звіт про виставку з «Ukrainian Cookbook» — грудень 1956.
- Передруки з «Нової Хати» — вересень 1956, с. 22; січень 1957, с. 22.
- Г. Гордієнко. «З історії українського борщу» — січень 1957, с. 19–20.
- «Вага у наших приписах» — березень 1957, с. 20.
- Д. Рак, «Чи вишиваний обрус може бути великоднім?» і відповідь редакції — квітень 1957, с. 19.
- К. Бондаренко, «В обороні молодих господинь» і відповідь редакції — червень 1957, с. 18.
- Л. Б. «Спеціялістка домашнього господарства» — вересень 1957, с. 18; «Як водиться?» — вересень 1957, с. 19.
- «Борщ на кораблі» — листопад 1957, с. 19.
- Рецензія на книжку С. Стечишин; анонс зшитка «Печиво» — листопад 1957, с. 12.
- «Господарський порадник» (перерахунок мір за С. Стечишин) — березень 1958, с. 21.
- «Ukrainian Dishes» — січень 1956, с. 18; червень 1956, с. 18; липень–серпень 1956, с. 22; лютий 1957, с. 18; травень 1957, с. 17; лютий 1958, с. 17; листопад 1958, с. 16.
- «Кулінарне назовництво» — січень 1959, с. 19.
- «Українське помешкання» та лист з Англії про мірки — квітень 1959, с. 18.
- А. Вовк. «До добору назв» — грудень 1959, с. 18.
Довідкове джерело
- Про Савелю Стечишин: Encyclopedia of Ukraine.
—
- Саме тринадцяти, а не звичних дванадцяти; число подаю, як в оригіналі ↩︎
