Спогади українських еміґрантів третьої, повоєнної хвилі, є одною з важливих частин нашого проєкту. Адже саме у цих розповідях часто знаходимо щемливі деталі, котрі вимальовують картину побуту в Новому світі. У цій малій розповіді нашу увагу привернули пампушки і какао від союзянок з UNWLA. Цей перший частунок для українських біженців в США був не просто перекускою для подорожніх, а виявом турботи та жестом підтримки у складний життєвий час. В такі моменти їжа набуває інших сенсів, окрім поживи, і запам’ятовується на ціле життя.
“29 вересня 1949 року, рівно 71 рік тому, моя мама та її сім’я вперше ступили на американську землю в Нью-Йорку. Мамі було 17 років. Їхній корабель, USS General J H McRae, зустріли пані з 1го відділу Союзу Українок Америки і привітали українських біженців гарячим шоколадом та пампушками. Союзянки були присутні на пристанях кожного разу, коли заходив корабель, щоб переконатися, що їхні співвітчизники не почуваються самотніми, починаючи своє нове, незаплановане життя.”
Пані Ляриса Зєлик (сидить праворуч в нижньому ряду) з родиною. Ліворуч – Василь Палідвор, батько родини.
Мама Софійки, пані Ляриса Зєлик, власне та тоді 17 літня дівчина, через роки пригадує:
Я пізнійше довідалася імена тих добрих пань з 1-ого відділу СУА. Це були п. Катря Пелешок та Іванна Бенцаль. Запах тих пампушків і какаа я чую донині. Також там – був представник Католицької Акції – п. Богдан Карпевич.
Ляриса Зєлик
Пані Ляриса розповідає також свої спогади про їжу на кораблі. Вона пригадує, що там була зупа, щось на зразок росолу, але більшість людей не їли багато, бо мучилися морською хворобою, якої у пані Ляриси, на щастя, не було. Також вона пам’ятає, що в буфеті були помаранчі та банани, і всі їх хотіли – адже такого не було ні під час війни, ні в ДіПі таборі.
Але найкращим було те, що помаранчі були загорнуті в червоний і помаранчевий папір, і дівчата використовували його, щоб робити вінки на танці та концерти на кораблі.
Ляриса Зєлик
Цей допис моєї Ню Йоркської товаришки, також Фулбрайтерки, Софійки Зєлик.
До речі, Союз Українок були моєю Host Institution і великою підтримкою під час #MyFulbrightYear.
Оригінал тексту знаходиться тут – https://www.facebook.com/sofika.zielyk/posts/10221671622673162
Фото з архіву родини Зєликів, Ню Йорк
