ГОРОДИННА НОВИНКА[1]
Восени, коли полиці в крамницях вгинаються від різного роду садовини й городини, тоді бачимо між городиною яйцевидної форми темно-синю грушу, що її звуть баклажанами, а по-англ. egg-plant.
Деякі наші господині недовірливо поглядають на них. Тільки українки з центральних земель вітають радісно їх появу. Найбільше продають їх у своїх крамницях італійці і болгари, бо видно ця рослина в них поширена. Я стрічала її на Київщині і на Закарпатті, а також нераз бачила у Відні. Всюди її йнакше називають.
Вперше я познайомилась із цією городиною у Києві у моєї тітки[2]. Зацікавлена пізнати тамошні страви, я часто заглядала до кухні, неприступної твердині кухарки-московки, що до всіх говорила «ти», а з’єднавши собі її симпатію, я придбала й дозвіл не тільки приглядатись, але й брати участь у її «чудодіяннях». Тоді-то я вперше побачила й познайомилась із отими синіми баклажанами.
Спечені в печі і обчищені зі шкірки, вони були уложені в мисці. Робити різні закуски, себто надавати їм кінцевий смак і вигляд приходила до кухні сама тітка, хоча вповні довіряла знанню довголітньої кухарки. Та все ж накинувши на парадну сукню великий фартух, появлялась переконатись чи справді все в порядку.
Розуміється – зладити «фальшиву ікру» з синіх баклажанів – це її обов’язок, бо ота «кацапка» з тим чекає на неї. Тим часом «кацапка» насікла дрібненько цибулі і вибравши внутрішній зернистий, немов справді ікра м’якуш, стала сікти його сікачем. Це все складала до миски, а тітка вимішувала легко дерев’яною ложкою. Додавши перцю, соли, дрібку винного оцту, стала кропити мішанину густо доброю олією (треба знати, що баклажани вимагають багато олії). Вимішавши все докладно до смаку, зложила тітка готову страву у гарну салатницю, прикрасила її оливками і закуска «фальшива ікра» була готова. Що вона була знаменита, я переконалась за столом, коли гості зчаста собі її накладали на тарілку, як додаток до пирога чи пиріжків попри справжню чорну ікру.
“Наше Життя”, 1959, ч.10 
“Наше Життя”, 1959, ч.10
А моя мама нам, дітям, дуже часто смажила ці баклажани на олії, порізавши їх на тонкі кружальця і обсипавши борошном. При смаженні кружальця немов випивали олію, зате ж і смакували знаменито.
У кожній країні приладжують їх інакше. Недавно тому попав мені в руки припис, як їх приправляють в Ірані. Випробувавши його подаю це до відома наших господинь.
Зображення публікацій взято з архіву часопису “Наше Життя” Союзу Українок Америки
Крученики з баранини[3]
Потрібно:
2 ф. баранини
1 ложка борошна (муки)
пригорща грибів (печериць)
1 цибулина
½ горнятка сметани
1 ложка тертої булки
1 яйце
4 ложки товщу[4]
Баранину обібрати з товщу, порізати на скибки і добре збити. Гриби зварити, цибулю присмажити на товщі. Гриби посікти, додати цибулю, жовток, шум із білка і терту булку. На розбиті, посолені скибки накладати масу, звинути, зчіпити зубочисткою або зв’язати ниткою. Обсипати борошном, підсмажити на товщі, зложити до риночки, підлити виваром із грибів і тушкувати (душити) до готовності. Перед поданням заправити сметаною.
***
Начинювані баклажани[5]
Потрібно:
1 великий баклажан
3–4 ложки доброї олії
1/2 дрібненько січеної цибулі
1 зубчик дрібненько січеного часнику
1/2 ф. меленого м’яса (баранини або свинини)
2 ложки тертих сухарів або 3 ложки підвареного рижу
1 яйце
2–3 ложки помідорової гущі, а коли хто любить, то квасної сметани замість того.
Розрізати вздовж баклажана, вийняти середину, залишаючи шкаралущу на пів інча[6] завгрубшки і попарити її солоним окропом. М’якуш із баклажана посікти і в мисці вимішати з цибулею, рижом або тертими сухарями, часником, м’ясом і яйцем. Посолити й поперчити до смаку і злегка вимішувати, поливаючи оливою. Вложити масу в вижолоблені й попарені (можна також 5 хвилин поварити в окропі) половинки баклажана, полляти помідоровою гущею або сметаною і запекти у печі на 400˚ около пів години. Можна подати для 4-ох осіб.
[1] Уперше опубліковано: Франко-Ключко Г. Городинна новинка / Ганна Франко-Ключко // Наше життя. 1959. Ч.10 (листопад). С. 20.
[2] …у Києві у моєї тітки. – Йдеться про Олександру Федорівну Ігнатович (1863–1935), рідну тітку Анни Франко по матері. Саме на її запрошення у червні 1914 р. Анна Франко поїхала до Києва. З початком Першої світової війни повернення до Львова утруднилось і Анна залишилась жити у Києві аж до січня 1919 р. Упродовж 1914–1915 (можливо і 1916) рр. вона гостювала у Ігнатовичів, що мешкали у Києві у будинку №8 Несторівського провулку за Львівською площею, а влітку виїздили до с. Плютенці біля Білої Церкви, що на Київщині.
[3] Уперше опубліковано: Наше життя. 1959. Ч. 10 (листопад). С. 22; за підписом «Подала Ганна Ключко».
[4] Товщ (діал.) – жир.
[5] Вперше опубліковано: Наше життя. 1959. Ч. 10 (листопад). С. 22; за підписом «Подала Ганна Ключко».
[6] Інч – одиниця виміру, що складає дванадцяту частину фута. Інч (дюйм)=2,54 см. Відповідно пів інча=13 мм.
