МЕДОВЕ ПЕЧИВО[1]
Наша Батьківщина – Україна – багата медами. Вже у глибокій давнині люди майстрували вулики для бджіл із пня дерева і заносили туди рій бджіл із ліса. Дикі бджоли гніздяться в дуплі старого дерева, якомога високо, щоб ведмеді, що люблять ласувати медом, не могли їх досягнути. Але незугарний Бурмило вміє видертись до такого дупла, не зважаючи на дошкульне жалення бджіл.
Пасічниками бували в нас звичайно старші люди. Відробивши в житті своє, відходили на спочинок, передавши майно і господарство дітям. Оподалік села, в садку, розводили бджоли, що їх називали Божими мухами. З великою любов’ю і знанням доглядали їх.
Поживи для бджіл було все подостатком і пасічник тільки в люту й довгу зиму підгодовував бджоли медом. Ранньою весною цвіли сади. Ще не вспіли відцвісти, а вже розквітали запашні конюшини й пільні квіти, гарбузи та дині на баштанах. Влітку розквітали черемхи й акації та старі липи вздовж доріг, а вже під осінь лани гірчиці та гречихи. Відповідно до пори року й якості квіту мід мав свою краску і запах. Добрий пасічник умів збирати мід окремо, так щоб він заносив своїм смаком і запахом. Люблений мід був гречаний, липовий і з мішаного квіту.
Звичайно наш нарід уживав мід для власного вжитку. Коли бджоли виповнили першу рамку, пасічник вирізував соти (мід із вощиною) і приносив внукам довгождані ласощі. Господарі, зібравши мід, варили з нього широко й далеко славні меди, наливки й настоянки, а жіноцтво придумувало всякі печива для дітей. Матері мастили дітям хліб поверх масла ще й пахучим медом, а влітку у спеку мішали з водою мід і ставили в льох для прохолоди.
“Наше Життя”, 1960 р., ст. 21 
“Наше Життя”, 1960 р., ст. 22
З печива найбільше славився медяник. По хуторах, приходствах завжди був запас вдома спечених медяників для несподіваних гостей і дитячої громадки. Медяник може постояти і тому наші господині залюбки ним користувались. Дітвора любила також купні медяники, що їх продавали по ярмарках. Може не були вони такі смачні, як домашні, проте були розмальовані, поцяцьковані і це притягало дитячу уяву.
Медяникове тісто не є надто складне, одначе печення вимагає певної практики. Воно доволі тяжке, має своєрідний запах і є звичайно темної краски. Щоб його рушити, вживаємо звичайної соди до печення. Для запаху додаємо коріння, себто кориці, гвоздики, запашного перцю, мушкатового горіха, імбиру.
Кількість борошна може бути різна. Одначе не слід місити надто туго, бо таке тісто тяжко підіймається. В засаді відношення меду до борошна повинно бути 1:3 (одне горнятко меду на 3 горнятка борошна), хоча нераз буває борошна більше. Знов замало борошна дає надто м’яке тісто, що його трудно формувати. Для цієї кількости потрібно пів ложечки порошку.
Тісто на малі медяники міситься на стільниці два рази густіше. Тісто на великий медяник повинно бути напіврідке. Всі складники – жовтки, цукор, топлений мід, олія – все це треба розтерти в мисці або машинці. При кінці додати муку, а ще пізніше порошок до печення, легко вимішати тісто з шумом. Пекти в блясі з високими краями, бо воно наростає майже удвоє.
Запах медяника походить в головному з меду. Печиво для дітей звичайно робиться без коріння, натомість можна всипати в тісто пів горнятка грубо посічених підсмажених оріхів або мигдалю чи ванілії або помаранчевої шкіри.
Перед печенням медяник звичайно змазують розбитим яйцем або ще краще – жовтком. Коли тісто туге, можна класти його на непомазаний лист (бляху). Коли ж воно вільне або нормальне, тоді треба лист помастити товщем.
Щоб порошок не стратив сили, треба замішувати тісто коротко перед печенням і держати в нормальній кімнатній температурі.
Пекти треба на 350 ст[епнях]. При малих медяниках піч повинна бути більш гаряча, як при більшому медянику.
Пекти треба цілу годину. Спробувати, встромивши в середину тонкий патичок. Коли тісто не ліпиться, тоді медяник готовий.
Подаю тут два приписи, що їх дістала я від п-ні Люби Панчишин зі Львова. Користуюсь ними уже довгий час і ніколи не трапилось, щоб мені не вдався.
Медянички 
Медяник
Медяник для дітей[2]
Потрібно:
1 ½ горнятка борошна (муки)
½ горнятка меду
½ горнятка олії
3 яйця
½ горнятка цукру
½ ложечки порошку до печення
тертої шкірки з цитрини
Розтерти в мисці жовтки з цукром на пухку масу (пів години), додати олію й терти дальше. Окремо загріти мід і трохи підсмажити (вважати, щоб не збіг або не підгорів), простудити і вляти до маси. Терти дальше, додати цитринової шкірки (на кінець ножа), всипати муку. В ложці води розпустити порошок, вляти й добре вимішати. Вбити білки на шум і легко вимішати. Масу вляти в подовгасту форму і пекти при 350 ступнях пів години, щоб тісто зарум’янилось, але не підгоріло.
***
Медянички[3]
Потрібно:
1 ф. меду
1 ф. борошна (муки)
4 жовтки
½ ложечки порошку до печення
трохи цитринової шкірки
Зварити мід, простудити і тоді збивати лопаткою пів години. Втерти жовтки і вбити шум із білків. Всипати борошно до меду, додати жовтки, цитринову шкірку, а вкінці шум із білків і порошок до печення. Формувати малі медянички і укладати на листі (блясі). Помазати жовтком. Пекти при 350 ст[упнях] пів години.
[1] Уперше опубліковано: Франко-Ключко Г. Медове печиво // Наше життя 1960. Ч. 9 (жовтень). С. 21.
[2] Уперше опубліковано: Наше життя. 1960. Ч. 9 (жовтень). С. 22; за підписом «Подала Ганна Франко-Ключко».
[3] Уперше опубліковано: Наше життя. 1960. Ч. 9 (жовтень). С. 22; за підписом «Подала Ганна Франко-Ключко».
