Сухі конфітури (сухе варення, цукати, зацукровані ягоди, балабушки) – зварені в меді чи цукровому сиропі ягоди та шматочки фруктів – це одні із давніх ласощів. Через високу ціну цукру, виключні вимоги до сировини та клопітний процес приготування дуже цінувалися. Подібного типу ласощі – наприклад, зацукровані корені “татарської трави” – лепехи, можна знайти в найдавніших збірниках рецептур.
В барокових джерелах ласощі приготовані таким способом часом називаються “конфектами” – наприклад “Moda bardzo dobra smażenia różnych konfektów i innych słodkości, a także przyrządzania wszelakich potraw, pieczenia chleba i inne sekreta gospodarskie” опрацьована проф. Ярославом Думановським та Рафалом Янковським (Jarosław Dumanowski, Rafał Jankowski). Ця книжка (Мода смаження…), написана пр. 1686 року, вважається другою польською кулінарною книжкою.
Про зацукровані вишні а також горіхове варення із прянощами згадує в своєму подорожніх нотатках Павло Халебський (~1654).
Наприкінці XVIII ст в Києві були розкішні сади, виробництво та крамниці Семена Балабухи, що спеціалізувався на виробництві сухих конфітурів.
Одна з кількох книжок, виданих та написаних Марією Марцішевською, литвинкою, що мешкала в Україні, описує власне київську традицію виготовлення зацукрованих ягід та фруктів.
В передмові до книжки Авторка каже, що поштовхом було те, що безліч господинь, котрі користувалися її попередніми книжками, запитували чому вона не подає рецептів на “сухе варення”, яке є таким популярним та подається в багатих домах, і що господині хотіли б самі вміти його приготувати. Авторка на це їм відповідала, що на початках сама не вміла їх готувати, бо спосіб тримався в таємниці “тутешніми цукорницями”. Проте, володіючи навичками міської кухні, вона вирішила навчитися це робити власним шляхом, використовуючи лише умови домашньої кухні і без особливих спеціальних пристосувань.
