Пам’ять. Зв’язок поколінь.
Незбагненна річ – наша пам’ять. Смак, запах, а часом, просто призабуте слово, стають сильними каталізаторами, які переносять нас в часі, які нагадують щось важливе, рідне, своє. Такі каталізатори пам’яті містяться в старих кулінарних книгах. Тут можна зачепитися за яке: «ябко», «яйко», «легонько», «тілько», «кілько», «тано» або за назву перепису і перенестися далеко-далеко, до милих серцю людей. Кожен, хто відкриває стару кулінарну книгу, дивовижним чином знаходить свою власну історію і спогад. Ті незримі ниточки пам’яті пов’язують нас зі світом, якого вже нема.
Старовинні кулінарні книги цінуються у всьому світі як культурний спадок і неодноразово перевидаються. А ми свій спадок ледве не втратили. Через історичні обставини і час руйнування традицій – радянський період, цей пласт нашої гастрономічної культури майже зник. Рідкісні примірники – українські кулінарні книги до радянського періоду, приватні кулінарні записники 100-літньої давнини, які чудом вціліли по суті є скарбом, нашою нематеріальною спадщиною, ґрунтом, за який потрібно триматися. Зрештою, ці книги дають розуміння «хто ми є». Ось чому так важливо їх цифрувати, перевидавати, робити все, аби вберегти для майбутніх поколінь.
Смак і запах у мові цих книги
Мова, манера подачі тексту в старих кулінарних книгах є дуже особлива і атмосферна.
Ну відчуйте ж різницю:
крухе тісто (а не пісочне), рульон, руляда (а не рулет), салятирка (а не салатник), яблуковий (а не яблучний), кармонадлі (а не відбивні), сосєрка, сосієрка (а не соусниця). Особливе замилування – здріблені слова: рагальочки, рогальчики, кнедлики, морковця.
Чого тільки вартують закінчення «и», а не «і». А які цікаві формулювання:
– «Застава столу», а не накриття — казала Ольга Франко (зі спогадів Іванки М.)
– «Пильнувати, не перебрати міри, а заховати тверезість», де «заховати» – зберегти, Осипа Заклинська
– «Поставити в холоднім місци, щоби випочало», – Ольга Бачинська.
– «Як упечений, здоймити з паперу і як вистигне, краяти квадрати або коліщати», – Мирослава Блавацька.
Не секрет, що український правопис за час радянського періоду не один раз уніфікувався, а точніше – русифікувався. Лише віднедавна, поволи, пішов зворотній процес у пошуку притаманних українцям форм мовлення. Мова старих кулінарних книг до радянського періоду, наче першоджерело, є «живою», розмовною, без радянських «покращень». Важливо відчувати її красу в оригінальному звучанні. Тоді, можливо, «розгублені» слова будуть не тільки в словниках, а й повернуться у вжиток.
