Цей перепис є невід’ємною частиною розповіді нашого товариша Михайла Гузаревича:
Найбільший, який знайдете, воловий язик чистимо від того, що вам не подобається. Кладемо у зимну воду, швидко доводимо до кипіння. Варимо 5-10 хвилин. Гарячий язик вистуджуємо струменем зимної води. Чистимо від шкіри: довго і делікатно. Зайвого не зрізаємо. Повертаємо язичок до баняка. Варимо звичний для вас росіл. Варимо довго, знімаючи шуму, аби він ледь підморгував вам самотньою булькою.
Корінці, спеції, трави – які засмакують. У нас прийнято давати нелуплену цибулину (цибулева одежинка дасть золотавий колір, у яловичих росолах це важливо). Цибулину не до кінця розрізаємо на четверо у бік гички. Туди ж кидаємо морквицю (люблю багато, аби росіл був аж солодким), корінчик петрушки, бульбочку салери. Травичку, яка є в хаті (кріп, петрушка, базилік), формуємо у жмутик і тугенько змотуємо ниткою. А ще чорний перець горошком, духмяний перець (я його легонько розкусую, аби він дав більше аромату і при цьому його було легко вийняти), лавровий листочок.
Особисто я солю росіл відразу, хоч знаю, шо так робити не по правилах. Люблю щодесять хвилин сьорбати його і відчувати, як поволі змінюється смак. Частина росолу піде до страви. Інша – піде з дрібним тістом.
Михайло Гузаревич
У велику пательню, казан чи качківницю наливаємо чимало олії. Смажемо водночас цибульку півкільцями, кілька зубків подрібненого часнику, тертий корінець салери. Додаємо моркву кружальцями. Тушкуємо до м’якого. Тепер ллємо туди чимало оцту (щонайменше 100 мл), додаємо сіль, перець, цукор (якщо морква не дуже солодка), розтираємо в долоньках півжмені сухого чебрецю, добре піде дикий, той що на піску любить рости. Ще раз куштуємо. Оцет вже міг випаруватись, а засмажка мусить бути кисленька, бо ше ж язик. Якщо відчуваєте потребу – додайте ще. Як ні – не страшно, смачно буде в будь-якому випадку. Тушкуємо все разом ще кілька хвилин. Засмажки має бути в 2-3 рази більше за вагу самого язика.
