Сьогодні ми доволі мало знаємо про долі і життєписи тих дівчат і жінок, які працювали кухарками чи наймичками у панських родинах наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Деякі дослідження у цьому напрямі провадить сучасна науковиця Іванна Черчович, яка на підставі документів реконструює історії служниць, перекупок, торговок, повій та ін.[1].
Звісно, дозволити собі мати служницю в домі, могли не усі містяни у той час. Бо ж кухарці чи служниці потрібно було платити. Кухарками чи домашніми служницями у Львові були, як правило, молоді дівчата з довколишніх сіл, які їхали до міста у пошуках праці, заробітку і кращої долі. Часто це були жінки, які не мали жодних перспектив на прожиття у селі.
Коло нас піклувалась, крім тата й мами, старенька бабуся-помічниця, що, як мама оповідала, нас всіх виняньчила. Вона й пізніше заходила часто до нас, бо знала, що мама прийме її привітно, напоїть і накормить.
Анна Франко
Служниці і кухарки працювали і у домі Івана Франка у Львові. Вони готували їжу та допомагали дружині письменника Ользі Франко з Хоружинських у догляді за малими дітьми, яких у нашого класика було четверо: троє синочків Андрійко (1887 р. н.), Тарасик (1889 р. н), Петро (1890 р. н.) і наймолодша донечка Анна (1892 р. н.). Імена не усіх служниць і куховарок дому Франка дійшли до сьогодні.
20. Мjасо 52, сметана 9, смалень 9, салата 8, зелене 1, булка 5, боршч 3, бураки 2, оцет 4, олива 3, булки 4, булки 4, смет. 10
21. м’асо 33 зел(ене) 2 мука 9 пов. 6 грисі(к) 3 ? 16 хліб 7 циб(уля) ? 4, бул (бульба чи булки?) 6, смет(ана) 20
Мої видатки: колін? 3 г 20, фіакр 50, обід в Стр. 60, ? 20 пиво 8, стор. 10
22. тельат. 30, дрібна кашка 12, грибки 8, мило 20, фарбка 4, крохмаль 10, хліб 10, зелене 1, масло 40, газ 4, коф(е) 10, бул 6
23. смет. 10, бул. 6, мjасо 52, jajець 8, мука 4, горох 6, смалець 9, булки 3, хліб 2, смалець 1, дрова 10, булки 6, місток (чи листок?) 13
Одначе знаємо напевне, що уже з першого року шлюбного життя Іван та Ольга Франки мали кухарку. Так, у листі до Івана Франка від 4 липня 1887 року вагітна дружина сповіщала письменникові: «Кухарка меня бережет очень»[2]. З теплотою і вдячністю згадувала у своїх споминах донька письменника Анна Франко-Ключко і стареньку бабуню-помічницю: «Коло нас піклувалась, крім тата й мами, старенька бабуся-помічниця, що, як мама оповідала, нас всіх виняньчила. Вона й пізніше заходила часто до нас, бо знала, що мама прийме її привітно, напоїть і накормить»[3].
Із муки вівсяної печемо пляцки на дрожах, чир солодкий (не квасний). Але діти ні раз не хотять їсти. Ми ж з Маринею навіть стали трохи ліпше виглядати
Ольга Франко з Хоружинських
У 90-х ХІХ ст. у Франків служницею працювала дівчина Мариня, яка часто допомагала Ользі Федорівні у куховарських експериментах з бойківськими стравами. Зокрема, у листі до Івана Франка від 20 листопада 1892 року дружина писала: «Із муки вівсяної печемо пляцки на дрожах, чир солодкий (не квасний). Але діти ні раз не хотять їсти. Ми ж з Маринею навіть стали трохи ліпше виглядати»[4]. Та ж таки Мариня приглядала за дітьми, коли Ольги Франко не було вдома. Так, у листі до сина Андрія від 3 лютого 1901 р. мати, перебуваючи у Києві, просила: «Скажи Марині, аби вам їсти давала добре і багато та аби купувала свіже масло і м’ясо»[5].
Скажи Марині, аби вам їсти давала добре і багато та аби купувала свіже масло і м’ясо
Ольга Франко з Хоружинських
З 15 лютого 1899 року до 22 травня 1903 року кухаркою Франків стала Лукія (Лікера) Крохмальна. Дівчина була 1878 року народження і походила з села Полюхів Великий Перемишлянського повіту (нині це с. Золочівського району Львівської області).
Сторінка з “синьої” книжки Лукії Крохмальної
Фонд Івана Франка Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (Ф. 3. № 2287)
Дані про неї збереглися завдяки її синові інженеру Степанові Кебалу, який 13 жовтня 1933 року передав до Музею Наукового Товариства ім. Шевченка службову «синю» книжку своєї мами. Сьогодні цей документ зберігається в фонді Івана Франка в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (Ф. 3. № 2287). У цій «синій книжечці» служниці рукою Івана Франко зроблено напис про те, що Лікера Крохмальна була кухаркою у його домі період з 15. ІІ 1899 р до 22.V. 1903 р., а також зазначено, що вона «служила вірно і заховувалася відповідно»[6].
Син Лукії Крохмальної, Степан Кебало записав зі слів своєї матері також і спомини про Івана Франка, які були уперше опубліковані у часописі «Дзвони: Літературно-науковий журнал» (Рим-Дітройт. 1977. Чис. 1 (100). С. 46 47). Нижче републікуємо ці спомини, оскільки вони є цінним причинком до життєпису Франкової сім’ї, а також не увійшли до жодного відомого на сьогодні видання спогадів про письменника.
Інж. Степан Кебало
СПОМИН ПРО ІВАНА ФРАНКА
Моя покійна Мама, Лукія Крохмальна, родом із села Полюхів Великий, пов. Перемишляни, була від 1898 до 1903 року на праці як кухарка у панства Франків у Львові. Спершу Іван Франко з ріднею мешкав при вулиці Крижовій[7], яка опісля, після смерті львівського намісника, одержала назву А. Потоцького. Це була наріжна камениця від вулиці Ленартовича[8].
Мешкання Івана Франка було влаштоване не дуже вибагливо. В одній кімнаті висіла на стіні ікона Матері Божої, яку пані Франкова привезла з України після вінчання з Іваном Франком. Діти називали ту ікону Козацькою Іконою. У Франків було четверо дітей — дочка Анна[9], опісля замужна за лікарем д-ром Ключком[10], і три сини: Андрій[11], Петро[12] і Тарас[13]. Петро був опісля моїм професором у Львівській Академічній Ґімназії при вул. Лева Сапіги[14].
Ціла родина складається з тата, мами, дітей і кухарки, бо якби її не було, то не було б приготованих свят
Іван Франко
Господарювання в домі І. Франка було здане на кухарку, бо пані Франкова мало займалася домашнім господарством. Коли наближалися Різдвяні Свята, то всі приготовлялися дбайливо до них; діти з батьком співали коляди. Так само було на Великдень. Моя Мама ходила святити паску до церкви св. Юра разом з дочкою Івана Франка, Гандзунькою, як її всі називали. Великдень обходили всі в родиннім крузі. Моя Мама мала все приготоване до Великоднього стола. Там було теж місце для кухарки, бо Іван Франко казав: «Ціла родина складається з тата, мами, дітей і кухарки, бо якби її не було, то не було б приготованих свят». На Великдень Іван Франко, як голова родини, обділював усіх великоднім яйцем. Після полудня моя Мама з Гандзунькою ішли до церкви св. Юра на гагілки. Перед тим Іван Франко пояснював дітям, звідки прийшли до нашого народу гагілки та їхнє значення.
Моя Мама несла в кошику горілку, хліб та ковбасу для робітників, мулярів і теслів, Іван Франко сам частував їх для того, щоб робота при будові добре поступала.
Степан Кебало
Десь у 1901 або 1902 році Іван Франко будував віллю при вулиці Понінського[15], коло Стрийського парку. Коли будували дім, то Іван Франко разом з моєю Мамою, панею Франковою та дітьми ішли поглянути як поступає будова. Моя Мама несла в кошику горілку, хліб та ковбасу для робітників, мулярів і теслів, Іван Франко сам частував їх для того, щоб робота при будові добре поступала.
До дому Івана Франка часто приходили знайомі приятелі – Павлик зі сестрою, Гнатюк та маляр Труш. Літом ціла родина разом з моєю Мамою виїздила на вакації до Косова або Криворівні на Гуцульщині і там винаймали господарську хату. Іван Франко ходив на ріку Черемош ловити рибу, яку наступного дня моя Мама приготовляла для цілої родини. Також ходив до ліса збирати гриби, а він був знавцем грибів. Мама сушила їх опісля на зиму.
Одного разу прийшов до Івана Франка знайомий, якого покликано на професора університету в Софії, Болгарії (мабуть, Драгоманів[16]) і просив Франка «відступити» йому мою Маму, щоб їхала з ним на працю до Болгарії. На те Франко відповів: «Приятелю, Лікерія (так називали всі мою Маму) наша права рука, як же ж її позбуватися?»
В домі при вул. Понінського Іван Франко мав осібний покій, де писав. Там була велика книгозбірня, а на стіні висіла та Ікона Козацька, обложена вишитим рушником, що його вишила була пані Франкова. Франко казав часто моїй Мамі змінити вишивку, бо виглядає запорошена. Як я опісля довідався це була ікона Конотопської Богородиці.
Моя Мама тоді не вміла читати, а що в домі Івана Франка всюди були книжки, їхня донця Гандзунька завдала собі труду і навчила мою Маму читати. Це сталося завдяки книжкам Франка.
У Мами була «Синя книжечка», себто службова книжка моєї Мами, де останній запис часу служби вписав власноручно по-українськи Іван Франко. Ту синю книжечку заніс я до музею Наукового Т-ва ім. Шевченка на вул. Чарнецького, де, мабуть, д-р Свенціцький, тодішній куратор того музею, немало здивувався власноручним вписом Івана Франка.
Степан Кебало
У 1903 році моя Мама вийшла заміж, опісля деколи ходила зо мною відвідати дім Івана Франка при вул. Понінського. Одного разу під час відвідин я завважив, що Іван Франко мало володіє рукою. Тоді я ходив до другої кляси народної школи. Це було в 1911 р. В часі відвідин Іван Франко запитав мене, чи я вмію читати. Я відповів, що вмію, і тоді Іван Франко дав мені на спомин казку про Абу-Касимові капці. Я довго мав ту книжечку, аж у часі війни в 1914 р. вона десь пропала. У Мами була «Синя книжечка», себто службова книжка моєї Мами, де останній запис часу служби вписав власноручно по-українськи Іван Франко. Ту синю книжечку заніс я до музею Наукового Т-ва ім. Шевченка на вул. Чарнецького, де, мабуть, д-р Свенціцький[17], тодішній куратор того музею, немало здивувався власноручним вписом Івана Франка.
Стільки нікому невідомих споминів про Івана Франка написав я у пам’ять моєї Мами. Все це моя Мама часто мені оповідала.
Примітки в тексті:
[1] Див., зокрема, лекцію Іванни Черчович «Бідні і вагітні у Львові кінця 19 століття» URL : https://www.youtube.com/watch?v=_cmrv1Tw7hw
[2] Чернишенко Л. Листи Ольги Хоружинської до Івана Франка // Науковий вісник Музею Івана Франка у Львові. Львів: Каменяр, 2001. Вип. 2. С. 164.
[3] Франко-Ключко А. Іван Франко і його родина. Спомини. Торонто: Ліґа визволення України, 1956. С.14.
[4] Чернишенко Л. Листи О. Хоружинської до І. Франка (1892–1914 рр.) // Науковий вісник Музею Івана Франка у Львові. Львів: Каменяр, 2003. Вип. 3. С. 186.
[5] Листи Ольги Франко до синів Андрія і Тараса Франків / Упор. тексту і комент. Н. Тихолоз // Дзвін. 2009. № 8. С. 115.
[6] ІЛ. Ф. 3. № 2287. Арк. 47.
[7] …вулиці Крижовій… – З грудня 1897 р. по жовтень 1902 р. сім’я Франків мешкала на вулиці Крижовій (ul. Krzyżowa), № 12 (нині вулиця Генерала Чупринки, № 14). Вулицю Крижову 1910 р. було перейменовано на вулицю Потоцького на честь галицького намісника Анджея Казімежа Потоцького (1861–1908).
[8] …вулиці Ленартовича. – нині вулиця Нечуя-Левицького у Львові (перепендикулярна до вулиці Генерала Чупринки). У 1895–1945 роках вулиця носила назву на честь польського поета і етнографа Теофіла Ленартовича (1822–1893).
[9] Анна Франко (в заміжжі Ключко) (9. VІІІ. 1892 – 24. ІV. 1988) – донька Івана і Ольги Франків.
[10] Петро Ключко (28. V. 1891 – 1948) – чоловік Анни Франко, лікар-фтизіатр.
[11] Андрій Франко (16. VІІ. 1887 – 22. ІV. 1913) – найстарший син Івана і Ольги Франків.
[12] Петро Франко (28.VІ. 1890 – після 6. VІІ. 1941) – третій син подружжя Івана й Ольги Франків.
[13] Тарас Франко (9. ІІІ. 1889 – 13. ХІ. 1971) – другий син Івана і Ольги Франків.
[14] …вул. Лева Сапіги – ниві вулиця С. Бандери у Львові.
[15] … Іван Франко будував віллю при вулиці Понінського… – 2 листопада 1901 р. Іван Франко купив ділянку у краківського купця Й. Рогсека і розпочав будівництво власного будинку. У жовтні 1902 р. сім’я Франків переїхала у новозбудований дім, що знаходився на вул. Понінського, 4 (нині – вул. Івана Франка, 152). 10 жовтня 1940 р. у цьому будинку було відкрито Львівський літературно-меморіальний музей Івана Франка.
[16] …мабуть, Драгоманів… – Тут, очевидно, автор помиляється, бо на той час Михайло Драгоманов (роки життя: 1841–1895) уже помер.
[17] Свєнціцький Іларіон Семенович (1876–1956) – український філолог, етнограф, музеєзнавець, громадсько-культурний діяч, дійсний член НТШ. У 1944–1950 роках завідувач кафедри слов’янської філології Львівського університету та завідувач Львівського відділу Інституту мовознавства. Депутат ВР УРСР другого скликання. У 1905–1952 роках директор Національного музею у Львові.
